В серці серця. Частина 2. Розділ 7

“Доброта” випадкового “доброго ранку”

Адам продовжував стояти під нічним зимовим небом тупо дивлячись на місце, де щойно був Інсілліон. Він зник! Просто взяв і розчинився у повітрі! Чи може його не було, і все привиділося? Та ні! - Ось дві пари слідів, одна з яких обривається саме на місці останнього перебування Амура. То я не божевільний! - тішив себе Адам.

Це був перший і останній відрізок часу, коли Марі не приходила всередину його голови і привітно не махала уявною рукою. Чоловік не міг повірити у почуте і побачене. Адже, спробуйте уявити – Ви собі нічого не знали, а тут, як грім з неба, дізнаєтесь, що ваша курта – пошита не китайцями, а напівбогами, які вміють розчинятись в повітрі.

То всі прекрасні почуття - це просто робота якихось надприродних істот?! В це, якось не вірилось. Вся свідомість, вихована у повазі до кохання, як до світлого, чистого та незалежного почуття, проводила революції і бунти посеред мозку. Був вибір - признати, те, що це все просто гарно розіграний трюк, або що все чому вчило Адама життя - суцільна брехня, обман з ціллю зробити зрозумілим те, в що повірити складно. Він не знав відповіді. Прагнув, щоб Інсілліон повернувся і показав йому, де знаходиться правда.

Але на вулиці було так само порожньо і повільно падаючий сніг, засипав сліди, витираючи всі нагадування про цю прогулянку.

- Коли буде складний момент життя - згадай те, як жив до цього і продовжуй жити в тому темпі – пригадав Адам слова батьків.

Яскравим світлом в пам’яті з’явився цей спогад, про безтурботне дитинство, разом з їхніми білими та щасливими посмішками. Від цього всередині завела своєї пісні ностальгія і він пообіцяв собі зателефонувати батькав. Нічого не змінювалось, та і вже і не повинно було, отже Адам вирішив піти додому, бо мороз пробирав його до кісток, враховуючи ще й те, що пальто, яке передав йому Інсілліон - досі знаходилось в руках.

Квартира зустріла чоловіка спокоєм і тишею. Хоча він не здивувався б, мабуть, якби зайшовши всередину, побачив на дивані демона та ангела, які живо обговорювали б останні фінансові новини в світі. Сьогодні могло статись все. Він, навіть, с певною цікавістю та надією перевів очі на софу, але їх не було - тільки завивання вітру за вікном.

Адам визирнув у вікно і побачив, що дорога де вони йшли удвох - повністю заметена снігом. Слідів не було, тож він дозволив почати запевняти себе в тому, що - це все йому привиділося.

Простіше визнати себе божевільним, ніж дурнем.

Теплий душ і чай вигнали холод і розгубленість стану. Мозок почав мислити логічно.

– Добре, якщо цей Інсілліон - розіграв переді мною комедію – вона не дала жодного результату. Адже, я живий, здоровий та й в квартирі, ніби то, нічого не зникло - аналізував Адам.

– А якщо це все правда, в що віриться дуже складно, то тоді, цей Амур приведе мене до Марі, і подарує мені щастя. А заради того, щоб бути з нею - повірити в існування надприродних істот - це найпростіше.

Мобільний телефон почав пищати на всю квартиру, сповіщаючи свого володаря про вхідний виклик, з кишені пальто. Борючись з розслабленням, викликаним контрастом морозу з теплом, Адам підвівся, дістав телефон і побачив номер Нейтена Старка.

Пригадавши, що він йому телефонував, а той не знімав слухавки - чоловік прийняв виклик.

- Алло, Адаме, вибач, я не міг говорити. Складний день, багато роботи по підготовці до першої партії товару. Ти з приводу зустрічі?

- Так. Я хотів поцікавитися - де і коли ми зустрінемось?

- Я чесно і не знаю: роботи стільки, що мені вже двічі доводилось ночувати в офісі, моя дівчина - Сара - лютує, але все розуміє!.. - з добре чутною посмішкою сказав Нейтен: скажи мені, чи не міг би ти приїхати до мене і ми б все обговорили? Доречі, тут буде проходити цікава виставка технічних приладів, могли б і її заодно відвідати”.

- Зрозуміло, то коли я маю бути у тебе? - запитав Адам, прикриваючи розчаровано очі. Він не любив їздити, напередодні роботи з новим товаром, який стовідсотково гарантував велику кількість безсонних ночей та годин в офісі.

- Може завтра ввечері? - голос Нейтена був сповнений надією та німим криком, в якому він вибачався за спричинені незручності.

- Я завтра повідомлю тебе коли прилітає мій літак - сказав Адам.

- То, завтра зустрінемось на Варшавських землях… - жартівливо сказав Нейтен: “почуємось”.

- Добре, почуємось – відповів він і поклав слухавку.

Прекрасно! Тепер ще і в Варшаву летіти – віддаючись в лапи своїй роздратованості, подумав Адам. А що, як Інсілліон повернеться, а мене тут немає - стривожено подумав він, та пригадавши, що, якщо Амур і справді виявиться тим ким є - то тоді той знайде його, навіть, під землею.

Адама після діалогу з купідоном, як то кажуть, розколотило, тож він розумів – ніч буде безсонною. Йому нічого не лишалось, як випити снодійне і лягти на диван.

За п’ять хвилин, лише помірне дихання Адама підтверджувало його факт перебування в квартирі його вісімдесяти кілограмового тіла.

Зранку на скору руку зібравши речі та привівши себе до ладу, він подзвонив Террі і сказав, що сьогодні буде відсутній на роботі. Жахи та переживання минулого вечора були дещо притуплені снодійним, яке ще не повністю вийшло з організму.

Він викликав таксі і вирішив почекати на вулиці, щоб холодне повітря освіжило та визволило з тенет препарату для міцного сну.

На відміну від ночі - на вулиці були люди. Деякі йшли на роботу, деякі вже туди спізнювалися, четверо чоловіків протирали від снігу автомобіль, лаючись на всю вулицю на нещадну погоду, молодь, попивала каву, напевно, насолоджуючись канікулами. Троє жінок, виділяючись своїм яскравим одягом, привертали увагу майже всіх, за винятком Адаму: його погляд проходив понад ними. Він насолоджувався різнокольоровістю почуттів цих людей. Картини емоцій витали над ними, розповідаючи про гарний ранок, поганий сон, відсутність гарячої води в душі та інші дрібниці, які створюють настрій на весь день.

За минулі півроку Адам так і не мав нагоди насолодитися своїм даром, але зараз, коли чекав авто - жодна справа не підганяла його, даючи змогу вдуматись та побачити весь спектр кольорів.

Чоловік помітив, що якщо концентрувати увагу на комусь особисто, то ці кольори ставали яскравіше, і в голові з’являлись причини їх виникнення. Він міг зчитувати приховану злобу, відрите щастя, правдиву ярість, чисте кохання.

- Дякую тобі, Марі Романо, за те, що врятувала мене з під автомобіля! - вкотре подумки подякував Адам об’єкту своєї одержимості.

З того часу він не сідав за кермо, віддаючи перевагу поїздкам з водієм на службовій машині, на таксі, автобусі, в метро.

Крізь різноманітність кольорів поєднаних з білизною снігу та сірим небом, пробився жовтий корпус з чорною шашкою на боках. Водій під’їхав і запрошуючи подивився на Адама.

Чоловік востаннє провів поглядом по прекрасній картині сукупності емоцій людей, як раптом його тіло здригнулось: над одним з чоловіків, на вигляд років сорока, витала потужна червона емоція злості, яка шепітом розповіла Адамові про ненависть до ректора Школи Амурів.

Амури... Дуже часто для звичайних збігів! Це, мабуть, той чоловік, зустрічі з якими побоювався Інсілліон. Чоловік, немов би відчувши здібності Адама, різко почав озиратись по сторонам, і раптом, його погляд зіткнувся з карими очима Адама.

Чоловік відчув, як жах починає брати штурмом фортецю спокою та гармонії, подаровану спостеріганням за почуттями людей. Різко, Адам заскочив в автомобіль, закрив дверцята і крикнув: “жени, в аеропорт я запізнююсь!”.

Панічно чоловік дивився у вікно, в якому бачив, що незнайомець, щось кричить своєму напарнику, світловолосому блондину з зеленими очима, які сяяли, навіть, з такої відстані. Вони наближались надзвичайно швидко, а водій продовжував стояти.

- Чого ми чекаємо? - роздратовано запитав Адам.

- Останніх цифр вашого номеру телефону.

- Ти знущаєшся?! Я заплачу по трійному тарифу, поїхали! - загорлав він, не в змозі себе стримувати.

Міркуючи, водій продовжував стояти, але його рука вже почала повільно наближатись до ручки коробки передач. Та раптом той побачив у дзеркало заднього виду двох чоловіків, які неслись в сторону автомобіля, і наступної миті, авто зірвалось з місця, обсипаючи тих з під коліс снігом.

Чи страх за автомобіль, чи за те, що клієнт може розсердитись і не заплатити обіцяної суми - примусили водія гнати на максимальній швидкості.

Адам сидів і його трясло. Він не розумів своєї реакції, але внутрішній голос, який повів його, твердив: все було зроблено правильно, якби вони тебе зловили - могли б дізнатись про Інсілліона, який, здається і справді є Амуром, і тоді твої шанси знайти Марі - стануть мізерними.

Дуже швидко вони дістались аеропорту, і Адам розрахувавшись з водієм, продовжуючи озиратись, попрямував до входу.

Йому пощастило: рейс на Варшаву відбував за п’ятнадцять хвилин, тож він міг вилетіти з цього міста, від цих чоловіків прямо зараз. Він пройшов реєстрацію, а потім озирнувся, і його погляд натрапив на того самого світловолосого чоловіка, який з бридкою посмішкою “короля жовтої преси” дивився в його сторону. Адам розвернувся і, майже, полетів в сторону коридору, що вів прямо в салон літака.

Весь час до зльоту, чоловік панічно та з острахом дивився на пасажирів, які заходили і сідали на свої місця. Чистий голос з новенького динаміку сповістив про закінчення посадки. І тільки тоді Адам полегшено втягнув в себе повітря.

Та все одно його тіло наступної миті пронизало струмом нез’ясовного жаху. Він втупився в одну сторону, в ілюмінатор і розумів: поряд два місця, на яких сидять чоловіки… А що якщо…?

Він ледь стримуючись, щоб не підскочити, повернув голову направо, і побачив звичайних двох туристів, які усміхнулись йому і вп’ялись поглядами в екрани своїх планшетів.

Літак відірвався від землі, породжуючи в душі Адама просвіти спокою. Щоб дорога здалась йому швидкою, він попри попередження лікаря, який забороняв часте вживання снодійного – випив його.

Його розум майже одразу став ватним.

– Я забув передзвонити Нейтену і тепер мені доведеться добиратись самому… - подумав перед сном Адам.

Але сталось ще дещо, що викликало посмішки на вустах пасажирів - вже поринувши в сон, Адам, не схильний до лунатизму підвівся і у весь голос вигукнув: Інсілліон!

Потім сів і продовжив спати без сновидінь.

<< Читати попереднє -------------------------------------------------------------------------- Читати далі >>

Підписуйтесь на нашу групу в VK: #loveforages
Та на Youtube-канал.

З повним змістом книги "В серці серця" можна ознайомитись тут.