В серці серця. Частина 2. Розділ 6

Сім’я - це трошки більше за світ

- Батьку! - залунало в порожніх нічних коридорах. Голос все наближався і наближався, доки не відчинились двері і не увійшов син Парла, один з найсильніших Амурів, що живуть зараз, об’єкт батьківської гордості - Вепін.

- Що сталось такого, щоб турбувати мене посеред ночі, коли я звожу всі справи - здивовано запитав суддя.

Той впав на коліна, посеред кімнати в якій перебував Парл, і з його очей потекли гіркі сльози, гучно із дзенькотом розбиваючись об підлогу. Син був у розпачі і батько бачив це.

Він обійняв Вепіна за плечі і притис до себе намагаючись, хоча б частково перейняти біль, що той зараз тримав всередині себе, та він був надто глибоко - поза межами можливостей судді.

Вепін був срібноволосим, як і всі Амури, чоловіком, з ледь помітною щетиною, та блідими щоками. Його обличчя серед людей вважалось би привабливим, до того ж, поза конкуренцією були великі сині очі. Насправді, якщо його зменшити років на п’ятнадцять, пришити крила та дати в руки лук із стрілами - вийде звичайний “амурчик”, якими цих істот уявляють люди. Вепін - був найбільше схожий на образ з людської уяви, який з’явився ще у стародавніх легендах та міфах, але дещо, так би мовити, «потяганий життям».

І зараз цей образ та примірник для монументів з бездоганним високим тілом та тугими м’язами, згорбившись стояв на колінах в обіймах батька і намагався взяти контроль над своїми емоціями.

Вепін був однолітком з тим виродком - Інсілліоном, і це додавало причин для гордості Парлу - в час коли ростуть бунтівники, є можливість бути таким, як його син - порядним, слухняним, сильним, гарним та поважаючим закони.

- Вепін, що б не трапилось - заспокойся, і розкажи. Тобі обов’язково полегшає. Завжди, відлягає від серця, коли поділишся з ким-небудь, тим, що важким каменем давить із середини! - гладячи долонею сина по волоссю тихо, майже шепочучи, говорив той.

- Батьку, я... Я не виконав завдання, не народив Кохання, там де потрібно було… - запинаючись, крізь сльози видавив із себе Вепін.

Суддя відчув, як волосся почало, подібно зміям, ворушитись на його голові, та як кров крапля за краплею відступала від мозку. Спочатку руки струснулися підкоряючись паніці, але наступної миті Парл взяв над собою контроль.

- Це звісно, тяжка провина, але, Вепін, не забувай хто я. Ми придумаємо до ранку щось для спрощення твоєї вини. - холодно сказав він, припинивши, створювати, навіть, ілюзію піклування та турботи.

Страшніше від невиконання, було, тільки те, що зробив Інсілліон, хоча й за це не відсилали до Бібліотеки, але репутація псувалась. І більше не застосовувалась до Амура ознака за силою: завдання давались такі, як і для всих, а це не давало ніякої свободи для творчості - звичайна рутина. Таких не запам’ятовують.

- Але ж, батьку, ти мене вчив - закон для всіх… - не вірячи тому, що почув, спробував протестувати Вепін.

- Так, для всіх. Але ти мій син - це виняток.

- Але ж...

- Не сперечайся! - гримнув Парл, і трохи заспокоївшись, продовжив: краще, скажи, як це відбулось: мені ж потрібно знати все, щоб придумати, як тебе зберегти на тому місці, яке ти зараз почесно займаєш..

- Батьку, ти не повіриш! - переповнений розпачем промовив Вепін.

- Ну я спробую! - ледь усміхнувшись підтримав сина суддя.

- Мені не дав цього зробити інший Амур… - ніби випльовуючи зізнання, сказав Вепін одразу відчувши, що стає легше, вирішив розповісти все до кінця, щоб батько знав все, а то він може, елементарно, вибухнути спалахом ярості. – Я з’явився прямо на місці свого завдання, невидимий для очей. Стояв посеред вечірки, і вже бачив чоловіка і жінку на яких мені вказувала Доля. Відчуваючи їхній саморобний зв’язок зацікавленості один в одному, я впевнено наблизився до них, і саме в той момент коли поклав руку хлопцю на плече, і почав будити в собі силу - я відчув присутність іншого Амура. Його сутність, здається, заповняла все, що мене оточувало, в ній я відчув міць, яку до сих пір ще не бачив ніде. В спробі дізнатись його ім’я, я зустрів надзвичайно міцний захист, а потім не в силах протистояти його натиску у відповідь - був вимушений здатись - я відчув, як моє тіло починає розриватись на тисячі дрібних шматків, невідомий зробив неможливе - виштовхнув мене за межі світу людей! Це не під силу нікому, з тих кого я знаю, і з тих, про кого говорять книги з історії в Школі.

Парл слухав, і відчував як вени на його руках, від напруження - надуваються, подібно повітряним кулям. Подивившись на обличчя сина, він побачив гримасу болю: він зжав і тягнув волосся Вепіна, яке до цього пестив. З великою складністю рознявши пальці і випустивши хлопця, запитав крізь зуби: як давно це було?

- Це було близько півночі, а зараз на Землі – ранок! - відчеканив той.

- А чого ти так довго сюди йшов?! - проревів в ярості Парл, скидуючи рукою все, що стояло на найближчому столі.

- Батьку, сила цього Амура, виштовхнула і зв’язала мене, примусивши провести певний час на середині шляху до нашого світу. Тільки я відчув, що знову можу контролювати своє тіло - я прийшов до тебе.

Червона пелена злості застилала очі Парлу.

- І що, ти не зміг нічого побачити? Абсолютно нічого?! - дивлячись зверху вниз на, ще стоячого на колінах, сина запитав Парл.

- Ні. Я тільки приблизно знаю місце, де той знаходився.

Парл тричі глибоко вдихнув і подивився у вікно на площу, де в ранкових променях сонця, Атііл, ректор Школи, садив квіти, щоб створити аромати.

- Син, ти знаєш, що таке квіти? - раптом запитав суддя.

- Так…

- А ти знаєш як їх виростити?

- Спочатку треба в землю посадити насіння! Так роблять люди в їхньому світі – відчеканив, радий зміні теми розмови, Вепін. Але побачивши, що батько не розуміє продовжив: насіння - це зародок квіток.

- Ага - з тріумфом сказав Парл. – А ти бачив це “насіння”, у нашому світі?

- Ні, тільки внизу.

Парл постукав пальцями по підвіконню і прошепотів сам до себе, дивлячись на те, як працював ректор: отже, щоб виростити квіти - потрібне “насіння”, а щоб дістати його - потрібно спуститись в світ людей. Цікаво, чи мав Атііл дозвіл на це? І де він був після того, як ми поговорили?

Душею судді, він відчував: тут є певний зв’язок, дуже слабкий, але це перша ниточка в тій мотузці, яка доведе, що Аттіл не такий правильний, як здається на перший погляд.

- Батьку, про що ти думаєш? – запитав Вепін, який дивився на суддю червоними від сліз очима.

- Нічого, синку… - щиро усміхаючись сказав той: чи зможеш ти відвести мене на те місце, після того, як япоясню Амурам, що трапилось з тобою?

- Так - відповів Вепін, радіючи тому, що все обійшлось.

І суддя потираючи руки та смакуючи, можливу, близьку перемогу, обійняв сина і сказав: тоді не плач. Я знаю, що ти не винний.

<< Читати попереднє -------------------------------------------------------------------------- Читати далі >>

Підписуйтесь на нашу групу в VK: #loveforages
Та на Youtube-канал.

З повним змістом книги "В серці серця" можна ознайомитись тут.