Музи, мабуть, жили в Нотр Дамі.
Потираючи після важкого дня очі, Нейтен
Старк притуплено дивився на монітор комп’ютера, поклацуючи мишкою.
Він був власником компанії “Фарма”, яка
займалась виготовленням чіпів для різноманітних технічних пристроїв і ледь-ледь
зводила кінці з кінцями. Навіть, амбітність молодого персоналу та гарна
репутація не мали сили виправити це положення: застаріле технічне обладнання
робило продукти, або не актуальними, або дуже дорогими в виробництв. Та,
завдяки нечастим замовникам, компанія ще трималась на межі близької до
банкрутства, але трималась.
Прохолода кабінету заспокоювала, наганяючи
думки про сон. На великому дубовому столі, було порожньо, за виключенням
монітору та старого фамільного годинника, який помірно відрізав, немов ножем,
секунди від минаючого дня. Жодних паперів, договорів, планів проектів чи
звітів. За сьогодні чоловік передивився все, що мав зробити протягом місяця.
-
Завжди ти відкладаєш на
останній день - звернувся він сам до себе. Але цього разу Нейтен мав вагому причину:
дзвін всередині голови, який нагадував мігрень, але був чимось іншим.
Вперше він з’явився посеред переповненої
людьми вулиці, які чекали на автограф-сесію відомого письменника. Якого саме -
чоловік не знав, але повинен був дістатись ресторану на іншому кінці вулиці:
мав в ньому важливу зустріч. І, подібно блискавці, посеред натовпу, за кілька
десятків метрів до дверей ресторану, над якими висіла різнокольорова та виконана
в гарному стилі вивіска, в голові оселився дзвонар, який почав гучно грати
своєї музики. Тоді тіло Нейтена, здавалось, припинило підкорюватись йому, і він
став, немов би, спостерігачем, за життям організму, кожна клітинка якого, була
йому дуже знайомою.
Чоловік відчував, як його свідомість
починає переповнюватись знанням, джерело якого було невідомим. Серце збуджено
гнало кров, щоки почервоніли і світ ставав, щосекунди більш яскравим. А потім
однієї миті вся вулицю вибухнула, навколо однієї людини.
Її руде волосся, вогнем кольорів
підпалювало оточуюче повітря. Завитки, що розкидав в різні сторони вітер,
ловили в ньому сніжинки і міцним магнітом притягували до себе, від чого сяяли,
сотнями односекундних діамантів. Довгі вії, швидко мокли від снігу; їм
залишалось гордо стирчати вперед тендітними і ніжно-небезпечними шипами. Сара,
жінка побачена серед натовпу, мала звичку глибоко втягувати повітря носом,
напружуючи його, а видихати ротом, розчиняючи рожеві вуста, роблячи їх схожими,
до ранкових пелюсток троянд.
Повний спектр картин та образів пронісся в
думках Нейтена, зводячи з розуму та підкошуючи ноги. А потім вона нанесла
карими очима останнього удару, який відправив його в нокаут. Сигнали, які Сара
йому посилала, примушували його підійти ближче. І Нейтен йшов, долаючи крок за
кроком, розпихуючи натовп. Дехто голосно лаявся, дехто мовчки злився - йому
було всеодно.
Нарешті він подолав відстань, і стояв
перед нею, людиною, котру, здавалось, знав все життя, а насправді - менше
хвилини.
- А хто за вами? - промямлив Нейтен. Подумати
тільки! - розізлився на себе він: мені сорок років! А я млію від цієї жінки,
якій на вигляд - двадцять п’ять років!”.
- Пробачте? - не розуміючи питання
перепитала Сара.
- Ну в черзі за автографом.
- Я не знаю, я не займала в ній місця. По
правді кажучи, він мені і не потрібний. - сказала вона, розчаровано відводячи
погляд.
- Еее!.. - протягнув Нейтен, подумки б’ючи
себе долонею по лобу. – То що ж ви тоді робите на цій вулиці? - запитав він, а
потім схаменувшись випалив: “мене звуть Нейтен”.
- Дуже приємно, Нейтен. Я – Сара. -
відповіла жінка знов показуючи тому, всю прекрасну гармонічність погляду і
повертаючи тим самим спокій в його душу. А щодо вашого запитання... - вона зробила
паузу: я тут, щоб вкотре собі довести: коли чоловік переживає: він не знає з
якого боку підійти до жінки – сказала рудоволоа, кожним словом відбиваючи чи
ритм танго, чи похоронного маршу, в душі Нейтена.
Але коли її голос затих, Нейтен відчув,
дотик до своїх вуст. Ще не розуміючи, що Сара його цілує - він знищив всі
нафантазовані секунду тому ритми, і увімкнув на душевному грамофоні палке та
пристрасне самбо, в якому вони злились, кружляючи та насолоджуючись один одним.
З цього дня минув місяць. Тридцять днів,
за які його компанія, зазнала значного зльоту: містичні обставини перенесли
піднесений дух Нейтена Старка на партнерів.. Обсяги замовлень збільшились,
даруючи можливість поновити технічне обладнання, не зазнавши фінансового
падіння. Справи, і справді, пішли в гору.
Серед проектів “Фарми”, з’явились і його
власні. Спочатку це були технічні дрібнички. Але потім, чекаючи в кав’ярні на
Сару, він побачив юнака, який нещадно злився на розряджений мобільний телефон. Співчуваючи
йому Нейтен підійшов і запропонував змінити картки, щоб хлопець зробив потрібні
йому дзвінки.
Юнак був здивований, але його очі сяяли
світлом вдячності. До кав’ярні зайшла Сара, і хлопець по закоханим поглядам
зрозумів, що йому треба поспішати. Він віддав телефон, і вкотре подякувавши
пішов по своїм справам.
Нейтен розповів коханій жінці цю історію,
яка виглядала звичайною. Але на секунду задумавшись Сара запитала. – Нейтен, а
ти міг би розробити, щоб уникнути подібних випадків, елемент одягу, від якого
можна б було заряджати будь-який пристрій?
Він стояв, під знайомі акорди the Beatles
і широко розкривши очі дивився на кожний міліметр її обличчя, але тієї секунди
Сара зникла з його поля зору: в його вухах дзвонар почав підігрувати легендам
світового року, народжуючи перед очима Нейтена прототип сонячних окулярів, які
кружляли перед ним.
Наступного дня стискаючи папір, з
намальований пристроєм, він енергійно обговорював умови майбутнього контракту,
з наївними умовами (та щось всередині, породжене цим дзвоном - говорило, що так
повинно бути), з директором торгового дому, котрий мав гарну репутацію - Адамом
Менельскі.
<< Читати попереднє -------------------------------------------------------------------------- Читати далі >>
З повним змістом книги "В серці серця" можна ознайомитись тут.
Комментариев нет:
Отправить комментарий