В серці серця. Частина 2. Розділ 8

Однодумці

Інсілліон прокинувся, від несамовитого болю всередині. Його тіло розривалось на мільярди частин. Кістки, здавалось, стали м’якими і, під невідомою силою, стискаються всередину, порушуючи устрій організму. Намагаючись стримати крик, він подивився на свої руки, які горіли невидимим вогнем - геть нічого не змінилось.

Озираючись Амур бачив, що все, що було в його кімнаті піднялось та повільно літає кімнатою. Він спробував нака        зати предметам опустись, але новий спалах болі зайняв всю його свідомість, не дозволяючи відволікатись.

А потім, на зміну силі, що вдавлювала кістки – прийшло розширення. Від цих нових мук, він не стримався і закричав. Через звуки його голосу - книги розлітались сторінками, які, літали у повітрі, створюючи завихрення, немов пил.

Темна тканина болю, почала лягати йому на очі. Суглоби вивертались в протилежні від звичних, сторони. Йому здавалось, що у всьому світі залишились лиш двоє - біль і його тіло.

Амур не чув, як відкрились двері і влетів гачконосий Престарілий, який в перший день направив його до цієї кімнати. Дід щось зашепотів, проводячи над Інсілліоном руками і тому одразу стало легше. Біль почала стихати, і очі хлопця розкрились, в них повернулась свідомість.

- Тихіше, хлопче, а то сюди збіжаться всі, хто від старості ще не втратив слух! - заспокоюючи сказав дід, продовжуючи водити над ним своїми зсохлими, покритими зморшками, руками.

- Що зі мною?

- Мовчи. Не витрачай сили, я скоро закінчу - потім поясню.

Біль вщухала, як пожар під щільною пеленою дощу, приносячи полегшення та відчуття всемогутності. Дихання заспокоювалось, серцебиття вповільнилось, припиняючи роздирати несамовитим тактом грудну клітину. Пальці, що з силою давили нігтями на долоні, послабили тиск.

Через невизначений час Інсілліон розкрив очі, так, ніби, його і не роздирало від болю. Сів на ліжку, і дивлячись на діда повторив своє запитання: так що зі мною?

- Я не знаю, синку. Я з таким ніколи не зустрічався… - гачконосий виглядав трохи приголомшеним.

- Але ж ви знали, як заспокоїти цей біль.

- Так, але такого не буває у Амурів твого віку. Подібне відбувається з дітьми, коли сила Кохання вперше торкається їх і створює канал, по якому до кінця життя буде потрапляти в тіло!.. - сказав дід.

- Не розумію. Я вже маю і цей канал, і силу… - промовив Інсілліон.

- Саме це і є дивним… - відсторонено відповів той, вивчаючи кладку каменю на стіні.

Амур сидів на ліжку, дивлячись на діда і був дуже вдячний за спасіння, але ж йому не давала спокою думка про цей дивний феномен.

В очах Престарілого жила мудрість, яка побудовала там собі велику фортецю, з якої, навіть, старість не могла її вибити. Все його обличчя сяяло, віддзеркалюючи промені сонця, які проникали в кімнату крізь вікно. Раптове м’язів обличчя, свідчило про здогадку, яка прийшла тому на думку.

- Йти можеш? - запитав гачконосий.

- Думаю що так! - відповів Інсілліон підводячись: а куди ми йдемо?

- В головний зал: я маю побачити одну книгу.

Інсілліон, взагалі, не страждав від лінощів, але йти туди він не хотів. І очі діда викликали довіру, тож він вирішив показати йому те, чому він навчився.

– Стійте! - зупинив він співбесідника: ви знаєте, яка саме книга потрібна?

- Так.

- Тоді уявіть її.

Дід закліпав своїми мудрими очима. Вочевидь, він в своїх знаннях не міг знайти логічного пояснення тому, що просив його зробити хлопець. Але підкорюючись впевненості, яка холодною стіною стояла в голосі молодшого - він подумки створив образ книги.

Інсілліон, побачив її: стару, з витертою палітуркою, пергамент став жовтим і нерівним від численних перечитувань, але Амур бачив її вперше. Він просто захотів, щоб ця книга опинилась в його руках і, наступної миті, він відчув її вагу, поміж пальцями, які ще нещодавно роздирало від болю.

- Як? - тільки і міг сказати вражений дід.

- У кожного з нас є свої секрети… - посміхаючись підморгнув йому Інсілліон.

Дід був приголомшений і глибоко здивований, тож радості він не розділяв. З недовірою прийняв книжку, і розкрив її.

Сторінка за сторінкою він шукав те, що було відомо тільки йому. Відкривши на потрібному місці, його погляд почав бігати по рядкам, освіжаючи пам’ять.

Довгий час в кімнаті лунало тільки хрипіння Престарілого. Раптом, він закрив книгу, і вп’явся поглядом в Інсілліона.

- Ти відчував останнім часом, що твоя сила збільшилась?

Амур пригадав, всі ці фокуси з появою предметів, підкорення світу його бажанням, а особливо - перемогу над іншим, і довіряючи з невідомої причини цьому Престарілому, відповів: “так”. Він чекав на розповідь, але дід, знову почав дивитися на стіну невиразно щось шепочучи.

Минав час, а вони продовжували сидіти в тих самих позах. Здавалось гачконосий заснув, з розплющеними очима.

- Такого ніколи не було, але Престарілі, припускають що така можливість існує! - порушив тишу дід.

- Не було чого?

- Твоє збільшення сили і те, що ти тепер можеш робити. - сказав той, зробивши паузу, дивлячись на книгу, яка на його очах з’явилась з повітря в руках Інсілліона, і продовжив: “твій біль, в поєднанні, зі зміною твоєї сили, свідчить тільки про одне: енергія Кохання, потребувала більше простору в тобі і була нездатна проходити по руслу, яке існувало роками, отже воно розширилось”.

- І всі ці спазми, були цим викликані?

- Так, іншого пояснення бути не може. Скажи, за що ти тут опинився, в такому молодому віці?

- Я не стримався під час екзамену, і викликав Кохання, там де його не повинно було бути.

- Як тебе звуть?

- Інсілліон.

- Я - Інііл, дід Атііла ректора Школи. Я опинився тут у більш зрілому віці, але зі схожих причин. відрізняються тільки наміри - ти це зробив випадково, а я - ні.

Інсілліон не вірив тому, що чув. Перед ним сидів Амур, якого не існувало в історії, адже його, Інсілліонів, проступок називали першим.

То все, що нам розповідають - брехня? – запитав сам себе він.

- Але ж про вас ніколи не говорили. - сказав той.

- Не дивуйся. Про тебе теж забудуть, як про виродка, який порушив закони. Хоча, насправді, ти захотів свободи і зрозумів, що насправді Кохання, яке ми нав’язуємо людям, не повинно з’являтись підкорюючись законам. Воно має бути вільним, подібно нічному птаху. Дуже часто брак розуміння, приводить до проголошення неправдою, істини, яку просто всі не в силах прийняти.

Інсілліон не знав що сказати тож просто сидів і дивився на Інііла. А дід почав озиратись на предмети, які опустились на підлогу, разом із зникненням болю. Раптом він знайшов фотографії Марі та Адама.

- Це вони? Ті через кого ти тут?

- Так.

- Нажаль, ти не можеш їм допомогти. Спільнота зітре їм спогади, разом із почуттями, а ти про це і не дізнаєшся.

- Чому?

- Тому що те, чого немає в їхніх клятих книжках Долі - витирається, повертаючи “гармонію” в світ!.. - із злобою в голосі пояснив Інііл.

- Ні. Я питаю чому я про це не дізнаюсь.

- А як ти потрапиш в світ людей без дозволу. - сказав дід, але побачивши хитру посмішку Інсілліона, замовчав, а потім запитав: “Чи ти...?”.

- Так, я можу ходити в той світ, завдяки силі! - перебиваючи запитання гачконосого відповів Амур.

Ця новина примимусила кров з обличчя Престарілого відлинути, залишивши шкіру сніжно білою.

- Ти - це фізичне втілення неможливого. Можливо тобі судилося стати тим, хто вперше перетне пустелю в зворотному напрямку і повернеться в місто.

- Можливо і так, але спочатку я хочу щоб ці двоє - були щасливими, адже вони страждають через мою помилку.

- Не забувай, що їм могли стерти пам’ять, і вони, навіть. не думають одне про одного.

- Не стерли. Я вчора бачив цього чоловіка, він все пам’ятає, я йому все пояснив, і він сказав, що ладен віддати все за те, щоб знайти жінку.

- Люди - романтики. В їхніх вчинках є так багато прекрасного, але, нажаль, цю красу, можна побачити дуже рідко: книги Долі, таке відчуття, спеціально скеровують сили Амурів, на те, щоб прекрасного було поменше, а розбитих сердець - побільше. Але ж якщо дозволити нам, подібно людським митцям, творити вільно. Викликаючи почуття, там, де ми відчуваємо його потребу - то це буде найщасливіший світ… - замріяно міркував Інііл.

Сонце вже зайшло за обрій, а два Амури, ще сиділи на своїх місцях, розмовляючи про красу життя. І хоч, Інсілліон був в світі людей лише декілька разів - він не відчував нестачу слів та вражень у розмові.

Інііл підвівся і сказав: Інсілліон, ти - надзвичайний, розмовляючи з тобою, таким юним та молодим, я наче бачу своє віддзеркалення. В тобі є мудрість, народжена не читанням книжок, а силою Кохання, яка йде через тебе. Нажаль, інші відмовляються слухати цей голос. Але я мушу йти, бо мене почнуть шукати і це може привести до тебе. Це може зруйнувати твої плани. Я прийду до тебе ще, коли це буде безпечно.

Він розвернувся і вже виходячи з кімнати, побачив листок, якого Інсілліон, ладен був заприсягтися - не було в кімнаті до цього.

- Знайомий почерк, але я не можу пригадати. Ох, цей старий розум - багато чого втрачаєш… - зітхнувши сказав Інііл протягуючи шматок пергаменту.

- Успіху тобі, Інсілліон! - виходячи сказав дід і зачинив двері.

Але Амур вже не чув того: його увага була суцільно прикута до короткої строчки, яка була написана тією самою рукою, що і щоденник, через який він зрозумів, як може з’являтись в світі людей.

“Дій обережно. Тебе помітили і це викликало занепокоєння. Не варто було відкриватись перед Адамом - тепер ти маєш його оберігати, щоб про тебе та твої нові здібності не дізнався більше ніхто” - було написано на ній.

Інсілліон вивчав записку, перегортаючи її, в надії вгамувати свій інтерес, щодо відправника, і способу її появи тут.

Може це хтось з Престарілих? Можливо тут знаходиться більше відступників, ніж здається на перший погляд, а Інііл не знаючи про них, багато віків ходе серед не знаючи цього?

Його роздуми перебив вигук всередині голови. Голос Адама, здавалось народжувався всередині і кликав його, Інсілліона.

Амур заплющив очі, і зник із своєї кімнати, воліючи опинитись там, де, як він тепер знав - жив Адам. Він ще не знав, що цього робити було не варто...

Інсілліон відчув, як його тіло зв’язує по рукам і ногам невидима пастка, і тягне назад в його світ. Знов ляскіт, і ось він вже стоїть перед очима здивованого його появою судді Парла, та його однокурсника Вепіна.

- Попався! - сказав, подолавши свій подив, старший.

 Читати попереднє -------------------------------------------------------------------------- Читати далі >>

Підписуйтесь на нашу групу в VK: #loveforages
Та на Youtube-канал.

З повним змістом книги "В серці серця" можна ознайомитись тут.