В серці серця. Чатина 3. Розділ 1

Коли закон існує не для всіх.

Парл розчаровано дивився на Існілліона. Той стояв зв’язаний силою пастки по рукам і ногам і міг тільки кліпати очима. Вони знаходились в кімнаті, яка була зроблена саме для таких випадків. Крізь метал невідомого походження не проникала енергія, через це всередині трьох Амурів було холодно і порожньо.

Найбільш складно було Інсілліону, і суддя починав розуміти чому. Невідомо як хлопець збільшив свою силу, що доводиться тим, як легко він подолав Вепіна, і тим що його оніміле обличчя всеодно корчиться через спазми болю. Котрі для судді не були чимось надзвичайно складним.

Він був розчарований, адже на цьому місці він очікував побачити Атііла, подивитись переможцем у його очі і плюнути тому в обличчя, але це був інший. – Що ж, теж добре - закон і правда взяв верх. Але, всеодно, як цей хлопець став таким сильним? Його б міць - та в правильне б русло! - думав Парл.

- Що ж, голубчику, ти попався, порушивши більше ніж один закон… - сухо сказав суддя.

Йому не приносив задоволення факт майбутньої розправи з цим хлопцем. Парлу, здавалось, що достатньо того, що бунтівник сидить в Бібліотеці, як і всі до нього. Але те, що Інсілліон знайшов невідомий Парлу шлях до світу людей, створювало ризик, що хлопець може наробити більше неприємностей за одне викликане Кохання.

Тут тільки один вихід - страта. Смертної кари в Амурів не було ніколи, вони бачили цей вирок у людей, але ніколи не розуміли навіщо ті забирають життя в злочинця. Але тепер Парл розумів причину - так набагато безпечніше.

Можна, звісно, навіки заперти хлопця в цій кімнаті, але всеодно залишиться шанс, що з’явиться хтось, хто захоче його випустити, або він сам знайде шлях на свободу. Наслідки можуть бути катастрофічними.

В очах Інсілліона, які дивились то на нього, то на Вепіна, Парл читав, що той починає здогадуватись, що  саме його чекає, але все ще не може в це повірити.

Щоб подолати страх та невпевненість, суддя перевів очі на сина. Його обличчя палало соромом, адже він не розумів, як цей слабак міг взяти над ним верх. –  Молодь не вміє мислити та припускати можливість, що щось могло змінитись без їх відома! - подумав Парл.

Він має це зробити!

- Над тобою знову буде суд! - сказав той Інсілліону. – Пути скоро спадуть, але ти ж сам відчуваєш, що своєю силою скористатись ти не зможеш. І цього разу вирок не залишить тобі дороги назад” - продовжив він.

Хлопець показав очима, що все розуміє. Але в них палав вогонь готовності діяти та стояти за своє до самого кінця. Парл відчув небезпеку в цьому погляді, і вирішив не дозволяти тому говорити під час процесу.

Він вирішив сповістити про суд мешканців, щоб ті вкотре побачили силу закону, яку Парл прирівнював до сили Кохання. Батько і син полишили Інсілліона в суцільній темряві, один на один із собою.

- Батьку, я нічого не розумію! - зізнався Вепін, як тільки зачинились двері до темниці Інсілліона.

- Я сам нічого не розумію. Знаю тільки те, що він став сильніше, з того моменту як ми бачились востаннє. Скоріше за все - знайшов знання в Бібліотеці, яке дозволило йому ходити в світ людей без нашого відома та черпати силу в джерелі, невідомому для нас.

- Але ж ті знання небезпечні!

- Саме тому, туди йдуть вже ті, хто не може викликати Кохання. Тільки ослаблі за своє довге життя, проходять в двері Бібліотеки.

- Але ж це ти відправив його туди - підмітив Вепін, киваючи головою в сторону камери.

- Всі помиляються, синку. Пішли: в нас багато роботи.

Вони йшли, а Парл сладав, подібно пазлу, всі збіги в систему.

Інсілліон хотів довести до кінця, те, що розпочав. Він знайшов силу, і прийшов до чоловіка, адже жінку, через втрату її пам’яті, а в наслідку цього і сліду Кохання, він знайти не зміг би. Там, вони з Вепіном зустрілись, і той подолав Парлового сина, необдумано сповістивши про свою присутність. А потім повернувся туди, де жив цей Адам - і попався в пастку. Все логічно!

Парл був задоволений своїм поясненням, але стурбований, що Інсілліон міг встигнути щось розповісти, або вдіяти. Перед уявним зором судді постав Адам, який лежав на ліжку і спокійно спав. Якби той, щось знав, то так би не відпочивав - промайнуло в думках Парла, і він заспокоївся. Рано...

Червоне світло засліпило на мить зір судді. Це означало те, що якась печать пам’яті в світі людей – почала процес руйнування. Наразі, наскільки було відома судді – в світі людей була тільки одна така.

Він швидко почав шукати жінку - Марі. В його розпорядженні було трошки більше, за звичайну пошукову інтуїцію Амурів. Судді мали здібність знаходити людину, знаючи те, який Амур останнім її доторкався.

В випадку Марі Романо - це був Атііл, який і поклав печать на її пам’ять.

Він побачив, що вона тримає в руках папірець, від якого і йшла ця небезпека. “Чорт! Це, напевно речі з вирізаного моменту її життя. Дуже потужні речі” - проклинаючи себе подумав Парл.

Він не відволікався на те, що іноді в його свідомості, занепокоєної цими подіями, лунали питання Марі, про той свій період, тому що він знав – згадати вона його не зможе, і ті зачіпки, що жінка мала - були невагомими. Суддя легко навіював їй байки про проблеми з пам’яттю, і та заспокоювалась. Але цього разу було небезпечно.

- Синку, ти знаєш, як витирати пам’ять? - нервово запитав Парл.

- Так, але досить таки загально.

- Всі знають це тільки в теорії! - запевнив батько. Ти маєш спустись сюди, і витерти цій жінці пам’ять” - продовжив він передаючи тому, місцеперебування Марі.

- Але ж я не маю дозволу на спуск сьогодні!

- Іноді, випадок дозволяє порушити закони, синку. Хоча це і складно прийняти! - з жалем сказав Парл, поклавши сину руку на маківку.

- Cкільки часу я маю витерти?

Парл бігло ознайомився, з останніми днями життя жінки, і похолодів. Вона поїхала в подорож і зустрілась з Адамом, якого звісно не могла впізнати, але цього не повинно було статись. Цей чоловік, здається, суцільне порушення Долі - зло подумав Парл.

Вирішивши “розібратись” з Адамом пізніше, він подумав, що Марі має залишити під простирадлом невідомості день зустрічі з Адамом і всі спогади, що пов’язані з ним.

- Добре, я все зроблю. Але ти мені скажи, що я маю сказати секретарю? Як обґрунтую те, що я спускаюсь не в свій строк?

- Скажи, що виникли надзвичайні обставини, і ти мусиш порушити правила. Якщо він запротестує, дозволяю застосувати силу.

Вепін не вірив своїм вухам і стояв мов ошпарений. В його очах читалось: “як?”.

- Не хвилюйся і роби, як я кажу. Потім я поясню секретарю, що це було необхідно і ти діяв за моїм наказом. Ця жінка триматиме папірець в руках, забери його в неї і знищ. А тепер поспішай! - підштовхуючи сина сказав Парл.

Той зірвався з місця і не дивлячись на свої сумніви, відправився виконувати наказ батька. Забувши про те, що треба озиратись по сторонам, адже хтось може побачити. Він зломив секретаря, як тоненьку гілку та став спускатись на Землю, не помічаючи, що пара очей спостерігала за цими діями. Пара очей, яка ні в якому разі не повинна була цього бачити.

Суддя дивився на жінку, яка тримала біля вуха слухавку і щоб вона не наробила ще більше дурниць, насильно запхав її в міцний сон.

Вперше Парл злякався, що починає програвати.

 Читати попереднє -------------------------------------------------------------------------- Читати далі >>

Підписуйтесь на нашу групу в VK: #loveforages
Та на Youtube-канал.

З повним змістом книги "В серці серця" можна ознайомитись тут.