Сила бажання.
Свіжий потік повітря увірвався під сірий,
щільно прилягаючий, одяг Інсілліона. Тиша залу в якому він працював, давила на
слух і, зайвий раз, підкреслювала мізерність важливості існування окремого
живого організму. Старі томи норовили розсипатись пилом, якщо, не доведи
Господи, проявиш недбайливе відношення до сторінок, які в своїх численних
рядках приховували мудрість поколінь. Але руки Амура торкались них, як руки
закоханого: ніжно, з трепетом. Навколо стояв щільний та міцний запах старовини,
який, якби Інсілліон спробував би віскі, нагадав би йому його.
Знання, яке він тут опановував, щодо
справжньої суті Кохання, було, за незрозумілих причин йому відомим. Кожний
новий розділ, з цих праць, знаходив у його свідомості розуміння, поєднане з
барвистою картиною спогадів, які мали корінь у тому єдиному разі, коли він
випустив енергію, зв’язавши може не долі, але серця Адама та Марі – назавжди.
Свічка догорала і Інсілліон, вже рефлекторно,
заплющив очі і уявив нову з тільки-но з’явившимся полум’ям. Відчувши, що справа
зроблена, - розкрив і побачив, що білим стовбуром, на місці старого, стоїть вже
нове джерело світла.
Як в нього це виходило – він не знав, але
давно помітив, що в такий спосіб, може матеріалізувати дрібнички, які йому
потрібні.
Уперше це почалось, майже в перший день,
як той прийшов в Бібліотеку – він захотів побачити Марі та Адама, і зайшовши у
свою кімнату, яку щойно виділив йому старець, з довгою бородою, гачкуватим
носом та сірими очима, під колір шевелюрі, яка стирчала у всі сторони, - він
знайшов на столі, за яким зараз працював, дві фотокартки (хоча він і не знав що
це таке, але його бажання було виконано - це було головним) цих людей.
Скільки часу Інсілліон провів тут, в стінах
Бібліотеки, йому було невідомо, але за приблизними підрахунками – три роки. За
цей період, головне, що він дізнався - це те, що час скрізь тече по різному. В
світі Амурів - швидше, але наскільки - невідомо. Ця новина, гріла всередині
нього надію, на те, що він встигне пізнати достатньо, щоб виправити скоєну ним
проблему. Хлопець, якщо так можна назвати майже вічного молодого Амура, жадав
цього понад усе. Тому, майже, не відпочивав, читав тонами книги та ставив
багато запитань Престарілим. Вони усміхаючись відповідали, а потім впадали в
дискусії та розповіді про своє минуле. Інсілліон вже зрозумів, що з тих легенд –
більше частина – витвори фантазії старих, якій вже прийшов час перепочити, а
інша – не несла в собі нічого корисного.
Все навчання та осягнення таємниць
будувалось на тому, що він сам мав дійти до ключових моментів знання.
Але тут були і інші: вони ходили у сни
найрозумніших представників людства, для того, щоб збирати інформацію про
оточуючий світ, зустрічались з ними в їх ілюзорних світах і проводили тривалі
діалоги. Після подібних розмов людина прокидалась не пам’ятаючи абсолютно
нічого, але маючи в своїй свідомості ідеї та думки народжені під час сну. Так
народжувались шедеври творчості. Їхній напрям визначався особистістю та
настроєм Престарілого, який виходив на контакт.
Це було ключем надії для Амура. Він хотів
ходити у сни, адже в нього були до цього здібності, на відміну від більшості -
це по-перше, і по-друге - це був шлях до допомоги Адаму та Марі.
Взагалі, відчуття провини не притаманне
цим істотам, але з певних, і досі незрозумілих йому причин, саме цей тягар
мучив Інсілліона.
Дочитавши черговий трактат він відклав
його на край столу. Перевівши погляд на вікно, в пошуках підказок, але не
знайшов нічого, що могло б відповісти на його єдине запитання, яке горіла перед
очима: «як мені все виправити?!». Там, за віконним невідомим матеріалом було нічне
небо без барв, яке не приносило жодних думок, а нижче лінії горизонту панувала
пустеля, якою він прийшов сюди. Сьогодні навколо була буря емоцій (так Амури
називали вітряну завірюху, яка підхоплювала пісок та маленькі дрібниці і
кружляли ними в повітрі, у супроводі з фіолетовими блискавками, які з’являлись
прямо над землею, залишаючи після себе полоси спеченого піску). Саме через
погану погоду ніхто не гуляв у дворі, і ніхто не літав на ту сторону: в небі не
було розчерків. Адже коли панує буря емоцій – Кохання стає неконтрольованим,
таке пояснення Інсілліон знайшов у книжках.
Коли він дивився на головний архів – йому
ставало страшно: там було стільки примірників, що прочитати їх всі не
вистачить, навіть, довголіття Амурів. Але він не дозволяв собі занепадати
духом. І постійно брав нові стопки книжок, несучи їх до своєї кімнати. Це все
було безнайдійним пошуком способу потрапити до світу людей. В обхід традицій та
правил, тому що, якщо слідувати ним – він ще дуже молодий, щоб нести та вбирати
мудрість.
Поглядом пестячи обличчя з фотографій,
Інсілліон відчув, як всередині, щось кольнуло і він інтуїтивно зрозумів – ці
двоє потребують його допомоги. Адже їхні почуття – його, можна сказати, дітище.
А кожна дитина, потребує до повноліття уваги та ласки батьків. Він вперше в
житті був затребуваний, і це відчуття увірвало йому терпець, розбудивши ярість.
- Я хочу знайти цей клятий спосіб… -
подумав він, протягуючи руку за наступним томом. Разом з тією думкою, книжка
почала змінюватись. Обкладинка з витертої стала чорною, сам рукопис, здавалось,
всихав. Кількість сторінок і розмір зменшувались, перетворюючись на кишеньковий
примірник, яких серед Амурів, було дуже мало. За мить, в руках Інсілліона була
книжка, яку він ніколи не бачив.
Точно! Чому я не спробував із самого
початку матеріалізувати її? Іноді, і справді, відповідь на саме важке запитання
знаходиться прямо перед тобою, під носом, а ти впершись в систематичну
неможливість вирішити щось просто, не помічаєш цього і дивишся собі в таблиці,
сторінки та графіки. А час іде.
Кожний етап нашого життя приходить -
вчасно. Це стається раніше, або пізніше наших очікуваннь, але саме тоді коли
настає його черга - було написано почерком, який здався Інсілліону знайомим,
але він не міг пригадати: дуже багато книжок було вже прочитано: визначити
якому з авторів він належав – неможливо та і непотрібно. Навіщо хтось написав
книжку, яку він тримав в руках – Амур не знав, але, подумки, подякував автору,
і почав читати, смакуючи кожну фразу.
За декілька годин безперервного читання -
настало розчарування. Книжка закінчувалася, і виявилося, що це звичайний
щоденник, в якому власник описував свої думки. Та надія, яка нещадним полум’ям
сяяла, від цієї дивної появи рукопису, не давала спокою, і Інсілліон
продовжував вивчати кожну фразу, шукаючи там ненавмисно залишену підказку.
Ось і остання сторінка, на якій в самому
центрі, золотими чорнилами було написано: “Якщо ти здатний зробити все, що ти,
насправді хочеш - ти - сильніше за правила”. Розчаровано Інсілліон закрив
рукопис, і вп’явся поглядом в обличчя Марі та Адама, які усміхались йому з невідомих
часів. Очі боліли, тож він не став читати наступної книги. Потерши їх, Амур
вирішив відпочити, ліг на ліжко, і зробив те, що було не під силу іншим
подібним до нього істотам – заснув. Насправді і ліжка не було ні в кого в
кімнатах – Інсілліон сам знайшов, в старих рукописах, його опис –
матеріалізував всі запчастини і скрутив собі.
Сон - це був найкращий метод відпочинку. Після
першого випадку тоді, в пустелі, Інсілліон намагався пірнати в нього дуже
часто, в надії потрапити до людей в тілі духа, яким міг керувати. Може б тоді я
щось і змінив би - сподівався він. Але на відміну від того, першого разу, у
всіх наступних спробах, він бачив картини з дитинства, обличчя батьків і
ніякого натяку на переміщення його свідомості на Землю.
Так було і цього разу, доки продираючись
крізь піщані замки його уяви, не прийшло останнє речення зі сторінок щоденника
автора, з таким знайомим почерком. Відчуваючи, як ідея зародилась всередині,
Інсілліон виринув із сну, підвівся з кроваті, відкрив книжку і ще раз пробіг
очима по останній сторінці.
- Якщо ти здатний зробити все, що ти,
насправді хочеш - ти - сильніше за правила! - прочитав він вголос. Нічого не
відбулось, але на це він і не сподівався. В пам’яті з шаленої швидкістю
проносились спогади про маленькі дрібнички, які з’являлись, здавалось, з
повітря, тільки через те, що він цього хотів. І останньої підказкою, що видав
його розум - була оця книга, котру він тримав в руках.
- Я хочу знайти Адама Менельскі! - заволав
уявним голосом сам до себе Амур, і кімната закружляла перед його очима.
Приглушений лязкіт, і він стоїть посеред невеликого залу, у якому сиділи люди,
де панувало кохання. Вони диміли і поглядали на тканину, в яку він був
загорнутий, з подивом. Інсілліон побачив темне приміщення, і заскочив до нього.
Його погляд впав на штани та сорочку. Вирішивши, що красти – це не дуже добре,
він просто дозволив своєму бажанню створити з його лахміття, подібне вбрання. Задовольнившись
результатом – вийшов, і, спершись на стіну, почав обдумувати свої подальші
плани.
Життя бібліотекарів, нікого не цікавить,
адже всім відомо, що звідти виходу немає та мене можуть побачити інші Амури –
це вже проблема – прикинув він свою ситуацію. Відчинились двері і з них
потягнуло вітром, від якого здивований Інсілліон здригнувся. Але це було тільки
початком внутрішнього шторму: в дверях стояв Адам Менельскі і оглядав залу.
Розгубившись Амур вп’яв погляд в підлогу і
стояв, чекаючи доки той пройде: для зустрічі з ним він був ще не готовий, хоча
і прагнув цього. Інсілліон відчув, як уважні очі чоловіка, знайшли та виділили
його з натовпу. Він рефлекторно закрив від нього своє хвилювання, але обличчя
не слухалось – кожен м’яз щосекунди здригався: всетаки Інсілліон був не
майстром поведінки у людському світі і володів своїм тілом дуже погано.
Та раптом все закінчилось – Адам розвернувся,
та пішов по своїм справам. Дізнатись про котрі йому не дав чоловік, який різко
почав трусити його за руку.
- Новенький! Ану бігом йди на кухню,
половина відвідувачів чекають на свої замовлення. Мріяти будеш дома, або коли
буде вихідний – сказав той.
- Але ж я...
- Ти ще не вивчив де кухня? - проревів
той. Чому ж тебе вчили на стажуванні? Вона там - махнув чоловік рукой і
Інсілліон, в якого від хвилювання підгиналися ноги – попрямував у вказаному
напрямку.
Носіння людям їжі - зацікавило Амура. Це незвично,
і приємно було отримувати усмішки інших, які дякували за страви. Інсілліон,
постійно спостерігав за Адамом.
- Дякую, ось вам на чай. - сказала жінка,
в серці якої палала свіжа робота, створена іншим Амуром. Вона була закохана, і
бачила цей світ, саме таким, який він є, тримаючи всередині себе бажання нести
світло та добро для всіх.
Інсілліон підігруючи їй, посміхнувся, і
заховав незрозумілий папірець до кишені. “Потім розберусь” - подумав він, і
подивився на місце де хвилину тому був Адам, але там, біля столу, вкритого
зеленим покриттям, стояли вже інші чоловіки. Панічно озираючись Амур помітив,
що той виходить за двері і попри крик чоловіка, який знову направляв його на
кухню, він вилетів за двері. В штанах і сорочці. У холодну зимову ніч.
<< Читати попереднє -------------------------------------------------------------------------- Читати далі >>
З повним змістом книги "В серці серця" можна ознайомитись тут.
Комментариев нет:
Отправить комментарий