В серці серця. Частина 3. Розділ 4

Думки та ідеї - заразна штука

В суспільстві, де діє надзвичайно багато законів і всі слідкують їм - з’являються відступники. І це нормально. Деякі душі створені для того, щоб сумніватись в оточуючому соціумі і намагатись йти проти нього. Та це ніколи не дає результатів, окрім тих випадків, коли у доморощених революціонерів дуже довгий язик, який примушує прислуховуватися і, в результаті, за ними щодня йде все більше і більше людей. В наслідку цього - утворюється нова спільнота, із своєю системою та правилами, в якій, знову ж таки, з’являються не задоволені. Це вічний біг по колу.

– Навіщо, знищувати те, що створюють інші? - думав Вепін, дивлячись на Марі, яку він примусив заснути.

В душі цієї жінки, за стінами пам’яті, Амур бачив Кохання. Це почуття неможливо вбити, якщо воно справжнє. Його можна тільки насильно примусити спати і не показувати своєї присутності - зробив висновок Вепін, насолоджуючись тим, що він бачив всередині неї.

Стільки зусиль батька пропадали показуючи всю безглуздість того, що він робив. Адже, якби Доля насправді була тільки текстом в книжках, то цей Інсілліон не зміг би порушити її, Кохання не пристосувалось би до існування всередині Марі і її не зводило б життя з Адамом, попри всі зусилля, які прикладаються суддею. Тільки якщо тут не замішаний ще хтось, хто намагається йти проти правил.

Але якщо хтось і плете свої інтриги – всеодно Доля не мала б дозволити цьому відбуватись. А це відбувається! Ці смертні змагаються з нездоланною силою року і, на диво, перемагають!

Вепін думав про мізерність того, що він тільки-но зробив, адже той, хто поборов суперника одного разу - зможе це зробити знову. І шанси зробити це – мільйон до одного.

Нічого не заважає чоловіку, якому пам’ять не витирають, знайти знову Марі і нагадати про себе. Адже якщо пам’ять витерти можливо, то відчуття часу - ні. Рано чи пізно жінка зрозуміє, що, і справді був час, якого вона зовсім не пам’ятає і почне ставити питання, не отримуючи відповідь, але всеодно сумніваючись.

В ідеалі чоловіку потрібно було б теж витерти всі спогади, але це заборонено, втім, як і стирання пам’яті без виданого на те дозволу. Отже, саме порушенням правил наразі займався Амур, керуючись волею батька.

Вепін не міг зрозуміти - чи батько недооцінює силу людського почуття, чи вважає Амурів всесильними, які можуть дарувати Кохання і мають право забирати його.

Його чарувала краса почуття всередині жінки, навіть, в пасивному стані від нього захоплювало подих. В ньому можна було прочитати цнотливу чистоту, схід сонця і те, як в ранкових променях сяє кожна росинка на стеблі насиченої зеленню трави. Від нього розпускалися бутони квітів, що усіяли душу Марі, від нього вона жила. А зараз, коли її насильно відсторонили від нього, вона знову лише існувала в цьому світі, шукаючи те, що примусить розквітнути. А квітучий сад, всередині неї – був лише химерою, маревом для Амурів та Адама, який так палко і сильно хотів зайти в нього із дбайливістю садівника і оселитись там, обіймаючи траву, якою він усипаний.

– То ось в чому полягає пряма залежність! - подумав Вепін, який за своє життя не міг зрозуміти причин людської одержимості пошуком партнерів.

Тут причина не тільки в духовному і фізичному задоволенні, в отриманні статусу зарученого та продовженні роду: ними двигає жага життя. Смертні від самого народження, хто відкрито, хто приховано, розуміють, що на даному етапі - тільки існують. Їм завжди так хочеться вдихнути на повні груди. І Кохання їм дарує цю можливість. Якою б формою воно не увійшло в життя: швидкоплинною пристрастю, вічними шлюбними зв’язками чи істинним, справжнім.

Вепін, як Амур - добре розумів різницю.

Швидкоплинна пристрасть - від одного дня до трьох чи, максимум, чотирьох років. Вона породжує дуже потужну і безконтрольну енергію, яка б’є ключем, але потім вщухає. Закохані починають мурштрувати один одного, підводити під свої власні закони і створювати собі з іншої людини “ідеального супутника”, і це, можливо б, мало якийсь сенс, якби того самого неперевершеного ідеалу не хотів би й інший. Такі почуття закінчуються тим, що в один день обидва розуміють, що їхні напрямки розбіглись. І тут дві схеми розвитку подій: розійтись одразу не створюючи казарми по підготовці коханця для себе коханого чи коханої, або таки полізти в цей ліс – наламати дров, отримати безліч шрамів, подряпин, і так і продовжити своє новітнє посткохальне існування. За першою схемою - свар найменше, за другою – найбільше.

ВШЗ (вічний шлюбний зв’язкок) - існування з присмаком Кохання. Починається не викликаючи особливих вибухів та феєрверків. Просто з’являється, тихо і спокійно зводячи людей в один дім, створюючи сім’ю, роблячи один день подібним до іншого. Воно несе в собі стабільність та впевненість, готовність довіряти. Мутований вид дружби із сексом. Розривається з болем та сльозами, з однієї сторони: руйнування відбувається через бунт всередині іншого, викликаний нездатністю жити в суцільному болоті концентрованого “завтра, як сьогодні”. Свар - середня кількість.

Істинне - перла, притаманна витворам Тисячолітників, але, іноді, як говорить ректор, цей шедевр може створити випадково Амур будь-якої сили. Це подібно атомній війні, де вибухає не одна, а мільйони нищівних боєголовок. Смертні часто плутають попередні два види з цим, але це груба помилка. Швидкоплинна пристрасть - не триває довго, а в ВШЗ - не вистачає вогню. Та і це ще не все, не всі відмінності. Тут існує, більш тонка особливість – люди, до яких воно приходить. Вони не плекають в тихих кутках надій, що десь назустріч, в далекому майбутньому, мчить їхня половинка (на якого біса тій половинці, яка мчала та бачила світ, забите в куток створіння, яке живе за правилами книжок про сопливе розмусолювання терміну “кохання”), і не намагаються заховати свої переживання під ліфчіками сотні-другої грудастих мадемуазелей, чи в штанах у статних кавалерів. Ці люди просто просуваються двома окремими спіралями, які іноді наштовхують їх на зустрічі, про які вони довгим часом пам’ятають. Готуючи, у такий спосіб, доводячи до стану, коли непомірна вага “істинного” Кохання стане для них легшою від ворсинки. Коли вони нарешті зустрічаються - вся планета здригається від сили, що вони черпають один в одному. Свар - не існує, розривів - не існує – прочитав всередині своєї пам’яті, Вепін.

Вепін струснув головою, проганяючи ці думки і згадав для чого він тут. Очі Амура досить швидко знайшли папірець, про який говорив батько і він забрав його. Торкнувшись до чола Марі, він уявним ластиком витер вчорашній день з її спогадів і відступив.

Жінка продовжувала спати, а він дивився всередину неї і ця краса, що панувала всередині неї - не змінилась, навіть, коли вона перестала пам’ятати.

– Дивно… - прошепотів Вепін. – Почуття має, хоча б, затухати, а тут все по-іншому. Батько завжди казав: теорія відрізняється від практики.

Він був переповнений сумнівами щодо зробленого і відчував невпевненість у правильності вибраного суддею шляху. Але він залишався, все таки, сином Парла – тож, вірив, що той знає, що робить. Та сумніви почали гризти з середини.

Він захотів спробувати зупинити це безглуздя: почав підозрювати, що батько, в своїй сліпій вірі законам, втратив глузд. Хоча такого ніколи не було серед Амурів, але, якщо розсудити - Інсілліон теж був першим в своєму роді. Все іноді змінюється.

Вепін востаннє подивився на Марі, обіцяючи собі, що якщо батько погодиться - то він сам поверне їй пам’ять, і зник.

Перед його очима була Зала Суду. Навпроти стояв батько, тримаючи щось велике в руці, з леза знаряддя густими краплями на підлогу падала кров, а поряд лежало тіло.

- Ти, якраз вчасно, Вепін. - на диво гучно, пролунав голос, який міг належати тільки одному Амуру. Цей голос він чув щодня, хоча і досить рідко, доки ходив в Школу. Він повернувся і підтвердив свої здогадки.

 Читати попереднє -------------------------------------------------------------------------- Читати далі >>

Підписуйтесь на нашу групу в VK: #loveforages
Та на Youtube-канал.

З повним змістом книги "В серці серця" можна ознайомитись тут.